Самоосвіта — один із шляхів підвищення професійної майстерності педагога

Головне не в тому, щоб накопичити якомога більше знань,— головне в тому,  щоб це знання, велике чи мале, належало тобі одному, було б дітищем твоїх особистих вільних зусиль.

Ромен Роллан

Від рівня пізнавальної активності, сформованості інтелектуальних умінь, ступеня розвитку розумових процесів, морально- вольової та мотиваційної сфер залежить і рівень самоосвіти людей. У зв'язку з цим можна визначити кілька стадій:

•    найвищу — самоосвіта стає постійною життєвою потребою людини, неперервним процесом дослідницького характеру;

•    високу — систематична ці­леспрямована самоосвіта на основі оволодіння технологією даного виду діяльності;

•   середню — ситуативна самоосвіта на тлі інтересу до знання, задоволення виниклої пізнавальної потреби;

•    низьку — спонтанна (поза­системна) самоосвіта, часто під впливом зовнішніх обставин за відсутності належним чином розвиненої пізнавальної культури.

Рівень самоосвіти впливає й на результати діяльності загалом. Щодо педагогів, як оцінні пара­метри доцільно використовувати вимоги тарифно-кваліфікаційних характеристик, в основу яких покладено компетентність, професіоналізм, продуктивність діяльності. Основними критеріями самоос­віти як діяльності є: пізнавальна активність, педагогічна спрямо­ваність, рівень майстерності, сформованість рефлексії, прояв творчості й новаторства, воло­діння технологією самоосвіти, позитивна Я-концепція. Директор, з огляду на вироблені критерії оцінки самоосвітньої діяльності, скеровує цей процес, робить його ефективнішим, виходячи із загаль­них характеристик самоосвіти, до яких належать:

•   вільний вибір кола проблем;

•   самостійна робота з джерелами інформації;

•     мобільний обсяг знань, насичений інтересом до обраного предмета;

•     розумова робота, особисті нахили, інтереси, соціальні потреби;

•    самоосвітні читання з використанням книжки і друкованого слова з метою оволодіння професійними знаннями, зокрема вибір літератури для самостійного опрацювання, засвоєння найбільш прогресивних знань і одна з форм розвитку особистості в її підготовці до діяльності;

•     розробка проблеми самоосвіти для глибшого і повнішого засвоєння методології та методики даної сфери знань;

•      фундаментальне і всебічне дослідження, серйозне вивчення першоджерел, дійсно класичних книжок (дуже продуктивний метод, тому що під час самостійного вивчення отримуєш усе чіткіше уявлення про те, в якому напрямі слід просуватися далі);

•      оволодіння знаннями підручників, посібників і методичних розробок;

•      усвідомлення принципової важливості через справді наукову методологію;

•     перехід до систематичного вивчення предмета.

Основними функціями науково-методичної роботи на основі самоосвіти є:

а)інформаційно-інструктивна, навчальна функція;

б)   надання допомоги педагогам у науковому осмисленні та проектуванні своєї педагогічної діяльності, її перспектив і шляхів удосконалення;

в)  узагальнення, пропаганда і поширення передового педагогічного досвіду, набутого на основі самоосвіти.

Стимулювання педагогічної самоосвіти і педагогічної творчості вчителів та учнів є центральним посадовим обов'язком директора школи та управлінців освіти взагалі.

Діагностування теоретичних знань  і практичних умінь учителів

Відомо, що однією з найактуальніших управлінських проблем у школі є управління самоосвітою педагогів, створення умов для творчого розвитку кожного вчителя. Плануванню роботи з самоосвіти педагогічних кадрів передує робота, пов'язана із з'ясуванням професійних ускладнень, проблем, що виникають у більшості шкільних учителів. Щоб виявити наявні проблеми, а також до­помогти вчителю подолати труднощі на шляху до ефективної самоосвіти, застосовують діагностику попиту і потреб шкільних учителів. З цією метою вони заповнюють відповідну анкету, метою якої є визначення рівня необхідних у педагогічній діяльності теоретичних і практичних знань і вмінь. (Табл. 1.)

Таблиця 1

Зміст анкети